Читать онлайн книгу "Цікаво про фінанси"

Цiкаво про фiнанси
Олексiй Леонiдович Геращенко


Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури
Ми всi живемо в економiчному свiтi. У ньому е тi, хто може дозволити собi бiльше, та тi, хто перебувае у скрутi. Це стосуеться i окремих людей, i пiдприемств, i цiлих краiн. Капiтали i можливостi розподiленi вкрай нерiвномiрно. Що це – примха долi чи закономiрнiсть? Вiдповiдь проста i водночас – складна: економiка твориться людьми; вона – iхня похiдна, настiльки ж незвiдана, як i сама людина.

Ця книжка покликана зробити перебування в економiчному свiтi комфортнiшим i приемнiшим. У нiй доступно й цiкаво розповiдаеться, як працюе весь економiчний механiзм, навiщо потрiбнi банки i податки, що таке грошi, чому трапляються кризи, як накопичувати i зберiгати заощадження тощо. А також – якi професii передовсiм опиняться пiд загрозою зникнення, а якi натомiсть матимуть попит.

І найголовнiше – книжка змушуе замислитись, як зробити власне майбутне економiчно успiшним.

У форматi PDF A4 був сбережений видавничий дизайн.





Олексiй Геращенко

Цiкаво про фiнанси



Серiя «Шкiльна бiблiотека украiнськоi та свiтовоi лiтератури» заснована у 2010 роцi

Переклад з росiйськоi М. В. Скоробогатова

Художник-оформлювач П. В. Кузь



© О. Л. Геращенко, 2016, 2019

© М. В. Скоробогатов, переклад украiнською, 2016

© П. В. Кузь, художне оформлення, 2019

© Видавництво «Фолiо», марка серii, 2010


* * *




Чому тобi варто прочитати цю книжку


Цю книжку написано для людей, що живуть в економiчному свiтi. Загалом усi ми в ньому живемо. В цьому свiтi купують, продають, отримують доходи, платять податки, на якi потiм держава утримуе школи, лiкарнi, будуе дороги й забезпечуе освiтлення на вулицях. На емоцii людей впливають курс валют i ставка по кредитах, якi, в свою чергу, також залежать i вiд емоцiй; люди накопичують собi заощадження на майбутне, порiвнюють свiй рiвень доходу з iншими тощо. Це i е економiчний свiт.

Цю книжку написано так, щоб ii змiг прочитати будь-хто. Прочитати, зрозумiти i щось змiнити у своему життi. Напевно, кожна книжка трохи змiнюе нас. Ця покликана зробити наше перебування в економiчному свiтi комфортнiшим i приемнiшим, сприяти економiчнiй успiшностi.

Спочатку ми розберемось, як працюе весь економiчний механiзм i що робить громади й краiни економiчно успiшними. Ми зрозумiемо, навiщо економiцi банки, що таке грошi, як виникае iнфляцiя, навiщо потрiбнi податки, чому розподiл доходiв зазвичай видаеться нам настiльки несправедливим i чи можна це виправити. Дiзнаемося, як вiдбувалась еволюцiя економiчноi думки, чому трапляються кризи i про що досi сперечаються економiсти.

Потiм з’ясуемо, якими е ознаки i принципи мислення видатних пiдприемцiв, котрим вдалося створити всесвiтньо вiдомi компанii. Дiзнаемося, скiльки нинi коштуе успiшний бiзнес i як визначаеться його вартiсть.

Останню частину буде присвячено персональнiй ефективностi. У кожноi родини е резерв можливостей для полiпшення свого фiнансового становища, тож чому б саме тобi не стати в нiй головним фiнансистом i допомогти родичам полiпшити добробут? Існують як загальнi принципи управлiння персональними фiнансами, так i тi, що пiдходять саме тобi. Про активнi i пасивнi доходи, про те, якого розмiру колись стане пенсiя твоiх батькiв i чи варто на неi покладатися, про збереження заощаджень, про вибiр мiж стабiльною зарплатнею i нестабiльним доходом пiдприемця, а також про те, якi професii передовсiм опиняться пiд загрозою зникнення, а якi натомiсть матимуть попит.

Стати економiчно ефективним самостiйно, досягти результату для пiдприемства й жити в заможнiй краiнi – хiба не гiдне завдання? Кожен з нас створюе свiт, в якому ми всi живемо. Економiка не схожа на фiзику чи хiмiю, якi можуть обiйтися без людей, адже процеси всерединi сонячного ядра не залежать вiд нашого ставлення до них. Тим часом економiка створена людьми; вона – iхня похiдна, настiльки ж незвiдана, як i сама людина.

Як тобi стати економiчно успiшним i жити у свiтi, де iншi люди також досягають успiху? Насамперед – прочитати цю книжку, щоб знайти вiдповiдi на деякi запитання. Але пам’ятай: поставити найголовнiшi запитання i вiдповiсти на них можеш тiльки ти.




Частина 1

Економiка краiни





Замiсть вступу


– Послухайте, друже мiй, чого хочуть всi цi люди?

– Грошей, звичайно, грошей.

– Тож дайте iм грошей! Ви ж можете все!

– Так, я мiг би, але що це змiнить?

– Вони отримають те, чого хочуть!

– Чого ж вони хочуть?

– Та ви самi щойно сказали. Грошей!

– О нi, вони помиляються. Якщо я дам iм грошей, вони збагнуть, що це нiчого не вирiшило.

– Чому?

– Замiсть того, щоб працювати стараннiше, вони побiжать купувати всiлякi непотрiбнi дурницi.

– Стривайте, але торговцi й виробники зрадiють, вони продадуть усе, що мають, i…

– І пiдвищать цiни. Коли ти бачиш чергу, а продукцii бракуе, то пiдвищуеш цiну, бо за твоiм продуктом полюе забагато грошей.

– Але цi люди встигнуть купити те, про що мрiяли!

– Можливо, першi з них. Першi завжди збирають вершки. Останнiм або нiчого не лишиться, або буде надто дорого й не вистачить навiть тих грошей, що ми iм дамо.

– Але хоч частина з них розбагатiе?

– Ненадовго, потiм всi стануть бiднiшими.

– Але хiба в нас е вибiр? Вони гамселять у дверi, вони iх виламують, вони розiрвуть нас на шматки!

– Так, людина в розпачi робить безглуздi вчинки, хоч i в iнших станах вона робить iх iз завидною регулярнiстю.

– Чого вони хочуть?

– Покарати нас. І знайти грошi. Вони борються з несправедливiстю.

– Слухайте, тож пояснiть iм, що грошi тут не допоможуть, так?

– Так, грошi – це завжди наслiдок, а не причина. Я багато можу розповiсти про це – не знаю лише, чи встигну, бо дверi вже трiщать. Навряд чи зможу переконати iх. Адже люди, як правило, впевненi у своiй правотi. Хоч я економiст i багато знаю про грошi.

– Економiст? А хто такi економiсти?

– Так вiдразу й не вiдповiси. Загалом це люди, що займаються економiкою.

– Так, це багато що пояснюе. Цiную ваш сарказм. І що таке економiка?

– Якщо я вiдповiм, що це те, чим займаються економiсти, вас це влаштуе?

– Нi, не влаштуе.

– Добре, тодi розповiм докладнiше. Адже ми всi займаемось економiкою, навiть якщо не усвiдомлюемо цього.









Як виникла економiка?

Історiя економiчних поглядiв


Економiка не набагато молодша за людину розумну. Homo sapiens вийшов з печери, озирнувся i швидко усвiдомив, що для комфортного життя мало забити мамонта. Його тушу потрiбно правильно розподiлити мiж членами племенi так, щоб зберегти стимули для майбутнього полювання, з’iсти не надто багато, щоб створити запас. Йому важливо показати, хто головний, кому перепаде найбiльша i найсмачнiша частина здобичi, зберегти кiстки на будiвництво хатини.

Що заважало – так це бажання отримати все й одразу, яке виключало можливiсть отримати бiльше потiм. Короткостроковi i довгостроковi цiлi повсякчас суперечили одна однiй.

Інодi справи йшли погано, тодi доводилося вигадувати новi способи збереження життя. Інодi – дуже добре, але тодi i вдалого полювання було замало, хотiлося дедалi бiльшого, чогось нового.

«Ресурси обмеженi, потреби безмежнi», – значно пiзнiше пояснить цю ситуацiю економiст. Як же нам оптимально розпорядитися ресурсами i максимально задовольнити потреби?

Над розв’язанням цього завдання вже тисячолiття безуспiшно ламають голову науковцi.

Homo economicos був спочатку непомiтною тiнню homo sapiens, поступово поглинаючи його дедалi бiльше. Практично все, чим ми пишаемося як досягненнями цивiлiзацii, можна назвати продуктом економiки – палаци й парки, можливiсть зв’язатися з людиною через океан за частку секунди i розплатитися банкiвською карткою, лiтаки й автомобiлi, космiчний туризм i навiть пакетики з чаем.

Але повернiмося до витокiв економiчноi думки i спробуймо простежити за ii еволюцiею.

Аристотель i Платон висловилися, мабуть, про все, тому почнiмо з них.

Аристотель розрiзняв так званi економiку i хрематистику.

Економiка – цiлеспрямована дiяльнiсть зi створення благ, необхiдних для природних потреб людини.

Хрематистика – наука про збагачення, мистецтво накопичувати багатство (грошi i майно).

Такий подiл немов пiдкреслюе бажаний аскетизм економiки – задовольнити лише природнi потреби. Але ми пам’ятаемо, що потреби е безмежними. Спочатку людина каже: «Менi потрiбна квартира й машина. І все. Бiльше нiчого не треба». Якщо це з’явилося, то: «Все-таки квартира мае бути бiльшою. І дiтей треба вивозити на природу. Ще замiський будиночок». Якщо i з цим склалося, то часто: «А ще яхта. Маленька». А потiм велика, потiм гелiкоптер, палац, лiтак… Бiльшiсть все-таки не мае «стоп-крана бажань».

Тому подiл Аристотеля виявився умовним.

Тепер щодо Платона. Вiн вважав, що «люди вiд народження вiдрiзняються одне вiд одного тим, хто з них мае талант до тiеi чи iншоi справи». Раз так, то саме подiл працi (кожен робить свою частину, те, що вмiе найкраще) е основою економiчного процвiтання. Грошi для Платона – лише засiб обмiну, а не збагачення i накопичення, зайвi грошi Платон пропонував вилучати. Накопичувати, вважав вiн, можна лише конкретнi матерiальнi речi.

Придивившись уважнiше до iдей Платона та Аристотеля, побачимо, що вже тодi постало питання, яке досi хвилюе суспiльство. Це спiввiдношення мiж свободою i справедливiстю. З одного боку, давнi фiлософи намагаються надiлити людей свободою – в пошуку талантiв, в успiшнiй дiяльностi, з iншого – нiбито ставлять бар’ери надмiрному збагаченню, що само собою вже обмежуе свободу. Дилему первинностi свободи або справедливостi не розв’язано й донинi. Тобi може здатися, що свiт стане справедливiшим, якщо виправити людей, примусити iх до того, але ж це зазiхання на iхню свободу.



Меркантилiзм

У чому секрети економiчного успiху краiни? Звернiться з цим запитанням до громадянина на вулицi, i досить часто почуете у вiдповiдь, що важливо експортувати (продавати за кордон) якомога бiльше, а iмпортувати (купувати з-за кордону) – якомога менше. Бачення позитивного сальдо торгiвлi як джерела багатства краiни – стара iдея. Часто вона грунтуеться на побутовому розумiннi економiки – сприйняттi грошей як основноi мети. Купити дешевше, продати дорожче i накопичити багато грошей. Історично ця iдея називаеться меркантилiзмом («mercari» – торгувати). Меркантилiстовi Китай видаеться найуспiшнiшою краiною, що торгуе з усiм свiтом.

Звiдки беруться невiрнi економiчнi iдеi? З досвiду. Типова помилка, яку латиною називають post hoc, коли ми бачимо закономiрнiсть в послiдовностi подiй. Але «пiсля цього» – ще не означае «внаслiдок цього». Так i меркантилiзм грунтувався на досвiдi краiн, якi активно торгували з колонiями. Краiни ставали успiшними, але iншi чинники не бралися до уваги, панував один варiант: вони розбагатiли через активну торгiвлю, бо продавали набагато бiльше, нiж купували.

Але в сьогоднiшньому економiчному свiтi успiшнi краiни не показують безумовно позитивного сальдо зовнiшньоi торгiвлi. Найчастiше вони можуть мати вiд’емне значення цього показника, але при цьому забезпечувати високий рiвень життя своiм громадянам. Як таке можливо? Якi джерела високого рiвня життя? І про це ви дiзнаетеся в цiй книжцi.

Наразi повернiмося до меркантилiстiв. Французький мислитель Антуан Монкретьен увiв в ужиток сам термiн «меркантилiзм» i обгрунтував полiтику активного державного протекцiонiзму (захисту свого ринку вiд iноземних товарiв), що сприяе розвитку i захисту нацiонального виробника. Начебто це логiчно. Не дати iмпортним товарам витiсняти вiтчизнянi, активно просувати свiй товар, збiльшуючи таким чином зайнятiсть свого населення. Здавалося б, саме так i треба розвиватися.

Однак критики меркантилiзму знову нагадують про обмеженi ресурси. Захищаючи власний ринок, ми залучаемо громадян в тi галузi, в яких наша краiна може бути далеко не найкращою. А це означае, що ми втрачаемо альтернативу – можливiсть цих громадян знайти себе в iншiй царинi. Ми не можемо посiдати провiдне становище в усiх сферах, у нас не вистачить для цього людей. Як наслiдок, за короткостроковими полiпшеннями можуть прийти довгостроковi погiршення, коли величезнi маси людей будуть задiянi в непродуктивнiй дiяльностi. Люди старшого поколiння можуть згадати Радянський Союз, в якому вони народилися й виросли. Зачищений вiд небажаноi конкуренцii з боку iмпорту, вiн продукував неефективнi галузi, якi трималися лише на вiдсутностi альтернативи. Жахливе взуття, неякiсний одяг, сумнiвнi продукти харчування, застарiлi технологii для машин i механiзмiв були результатом вiдсутностi конкуренцii. Тому основна претензiя до меркантилiзму – це неоптимальне використання обмежених ресурсiв. Крiм того, протекцiонiзм з одного боку часто стикаеться з протекцiонiзмом з iншого у виглядi вiдповiдних мит i закриття ринку iнших краiн для наших товарiв. Якщо така економiчна поведiнка стане масовою, то зростатиме кiлькiсть неефективних, штучно захищених пiдприемств i ринкiв.

Нам слiд сприймати мiжнародну торгiвлю як гру з нульовою сумою. Уявiть, що в кiмнатi зiбралося кiлька заможних людей, якi грають у карти на грошi. Хтось виграе, хтось програе, але сума грошей в кiмнатi незмiнна. Так i в мiжнароднiй торгiвлi. Якщо хтось мае позитивне сальдо (експорт мiнус iмпорт) зовнiшньоi торгiвлi, то хтось iнший обов’язково мае негативне. Сума завжди дорiвнюе нулю. Це i е гра з нульовою сумою. Якщо кожен прагнутиме позитивного сальдо, то радше вiн встановлюватиме тi чи тi бар’ери. Якщо цим почнуть займатися всi, наслiдуючи iдеi меркантилiзму, то вироблятимуть навiть тi продукти, в яких абсолютно неефективнi.

Подивiмось на те, чи е зв’язок мiж рiвнем життя населення i пiдсумком зовнiшньоi торгiвлi нинi. Для оцiнки рiвня населення використовуватимемо показник ВВП (валовий внутрiшнiй продукт) на душу населення. Ми розберемо його пiзнiше, поки приймiть цей показник як критерiй економiчноi успiшностi.






* Згiдно з даними Мiжнародного валютного фонду i Свiтового банку за 2018 рiк.



Як бачимо, сальдо зовнiшньоi торгiвлi не е тим засобом, який гарантовано призводить до зростання добробуту. Чому меркантилiсти думали iнакше? За iхнiх часiв ситуацiя була iншою, i статистика пiдказувала iм iншi висновки.

Подивiться на основнi доктрини меркантилiзму. Якщо знайдете серед них своi, то вам точно вiдкриеться багато нового в цiй книжцi:



1. Основа багатства – це дорогоцiннi метали, перш за все золото.

2. Праця продуктивна лише в тих галузях, що працюють на експорт.

3. Держава мусить пiдтримувати експорт, обмежувати конкуренцiю з боку iмпортних товарiв.

4. Зростання населення е бажаним для забезпечення низькоi ставки заробiтноi плати i високоi норми прибутку.

А тепер залишимо економiки заради класичноi поезii:

Гомера лаяв, Феокрiта,
Зате читав Адама Смiта
І сильний був економiст,
Тобто доводити мав хист,
На чiм держава багатiе,
І чим живе, i як вона
Бува без золота мiцна,
Коли продуктом володiе.
На все те батько не зважав
І, знай, маетки заставляв.

    (Переклад з росiйськоi М. Рильського)
Сильним економiстом, за версiею Пушкiна, був Євгенiй Онегiн. У словах «бува без золота мiцна, коли продуктом володiе» ми бачимо явну противагу вищеописаному меркантилiзму, а посилання на Адама Смiта не випадкове.




Гомера лаяв, Феокрiта,

зате читав Адама Смiта

i сильний був економiст


2009 року шотландський телеканал STV вирiшив поцiкавитися у глядачiв, кого вони вважають найвизначнiшим шотландцем усiх часiв i народiв. Впевнену перемогу здобув Адам Смiт. Хто ж вiн?

Економiчне благополуччя – явище, що не дае спокою економiстам. Турбувало воно й Адама Смiта, шотландського iнтелектуала 18 столiття, якого смiливо можна вiднести до тих людей, чиi iдеi кардинально змiнили свiт. Великому шотландцевi багато чим завдячують люди, котрi, можливо, навiть не знають його iменi.

Дослiджуючи причини багатства народiв, Адам Смiт доходить несподiваного висновку, що спроби керувати економiчною дiяльнiстю людей призводять до зворотних наслiдкiв – спотворення конкуренцii, зниження мотивацii, помилок в прiоритетах. Зазвичай, виявивши проблему, ми намагаемось ii негайно розв’язати. Але в умовах обмежених ресурсiв розв’язання одного завдання автоматично вiдтягуе ресурси вiд iнших. Якщо ти вирiшив побудувати Байкало-Амурську магiстраль або Днiпрогес, то маеш розумiти, що в тебе завжди була альтернатива для використання людей, капiталу, землi. Добрi намiри далеко не завжди ведуть до найкращого результату. Регулювання економiки чимось схоже на лiкування людського органiзму за допомогою медпрепаратiв. Впливаючи позитивно на один орган, вони часто погiршують стан iншого.

Адам Смiт завдяки тривалим спостереження i дискусiям доходить революцiйного висновку, що втручання держави навiть з добрими намiрами завдае бiльше шкоди, нiж користi. Тобто, побачивши проблему, у випадку з економiкою краще почекати, як розв’яже ii «невидима рука» (так Смiт називав ринковi сили).

Пояснимо на прикладi. Припустiмо, цiна на якийсь товар надто висока i приносить надприбуток власнику. Ми можемо спробувати вiдрегулювати цiну, але, якщо перестаратись i зробити ii надто низькою, виробляти товар буде зовсiм невигiдно. Надприбуток швидко зацiкавить iнших. Вони зосередяться на цiй справi, а щоб виграти в конкуренцii, почнуть знижувати цiну. Долучатимуться й новi гравцi, поки така дiяльнiсть буде прибутковiшою за iншi. Це знижуватиме цiни на продукцiю. Тож згодом прибуток вже не виглядатиме привабливим вiдносно iнших галузей, i приплив нових учасникiв ринку припиниться. Ось так, без будь-якого втручання цiни можуть стати справедливими.

Що ж тодi робити державi в економiцi? Адам Смiт вiдповiдае на це так:

«…Государевi слiд виконувати тiльки три обов’язки; вони справдi мають дуже важливе значення, але е ясними i доступними для звичайного розумiння: по-перше, обов’язок захищати суспiльство вiд насильства i вторгнення iнших незалежних суспiльств; по-друге, обов’язок захищати в мiру можливостi кожного члена суспiльства вiд несправедливостi i гноблення з боку iнших його членiв, або обов’язок встановити суворе виконання правосуддя, i по-трете, обов’язок створювати i утримувати певнi громадськi споруди i установи, створення i змiст яких не може бути в iнтересах окремих осiб або невеликих груп, тому що прибуток вiд них не зможе нiколи вiдшкодувати витрати окремiй особi або невеликiй групi, хоча i зможе, часто з надлишком, оплатити iх загальному суспiльству…»

Проаналiзуймо це положення Адама Смiта. По сутi, ми бачимо тут всього три функцii:

– оборона;

– судова система;

– деякi громадськi функцii, надто дорогi для виконання невеликою кiлькiстю осiб (наприклад, дороги, музеi).

Звернiмо увагу, що ми не бачимо тут за державою (государем) жодноi виробничоi дiяльностi, бiльш того, ми не знаходимо тут освiти, медицини, пенсiйноi системи тощо. Це капiталiзм практично в чистому виглядi, коли розвиток економiки вiдбуваеться на пiдставi механiзмiв саморегуляцii, коли виживае найефективнiший, а надприбуток не може iснувати довго, адже в галузi, де вiн з’являеться, посилюеться конкуренцiя, новий капiтал i новi пiдприемцi прагнуть пiдвищеноi рентабельностi, а потiм в умовах конкуренцii знижують цiни до прийнятного рiвня.

Саморегулювальна система часто мае дивовижну самоорганiзацiю. Але за рахунок чого проявляеться економiчне зростання? Те, що капiтал без регулювання зверху вiльно перетiкае мiж галузями, – це добре, але чи достатньо цього?

Адам Смiт основним джерелом зростання бачив подiл працi, що пiдвищуе продуктивнiсть:

«Для прикладу вiзьмемо… виробництво шпильок. Один працiвник тягне дрiт, iнший випрямляе його, третiй обрiзае, четвертий загострюе кiнець, п’ятий обточуе один кiнець для насаджування головки; виготовлення самоi головки вимагае двох або трьох самостiйних операцiй; насаджування становить особливу операцiю, полiрування шпильки – iншу; самостiйною операцiею е навiть загортання готових шпильок у пакетики».

Знав би вiн, якого рiвня цей подiл сягне в XXI ст.! Що з’являться люди, якi оптимiзують сайти шляхом пiдбору певних слiв, з’являться люди, якi вiдповiдають на телефоннi дзвiнки, люди, якi пишуть статтi про те, що робить органiзацiя, i багато-багато iнших професiй, про якi в той час нiхто й подумати не мiг. Нинi дослiдники прогнозують, що через 10 рокiв набудуть чинностi 70 % професiй, про якi ми, теперiшнi, не знаемо. Одна з причин iх появи – у постiйному поглибленнi подiлу працi.

Ідеi Адама Смiта настiльки революцiйнi, що навiть тепер iх не так просто прийняти. Чого ми чекаемо, коли бачимо проблему в тiй чи тiй галузi? Що обов’язково уряд, центральний банк або хтось ще повиннi негайно розв’язати ii. І як складно прийняти тезу великого шотландця про саморегуляцiю, про те, що варто дати «невидимiй руцi», ринковим силам самим усунути проблему.

«Розв’язання проблеми урядом може бути гiршим за саму проблему». Якщо вам здаеться, що для розв’язання економiчноi проблеми обов’язково потрiбно когось «розстрiляти», «посадити» i «покарати», i «куди дивляться уряд i правоохороннi органи», то вам особливо важко буде прийняти альтернативну точку зору. Але все-таки спробуйте.

Як працюють ринковi сили? Уявiть собi таку картину. У 1920-i роки для польотiв активно використовувалися дирижаблi. Припустiмо, що в якiйсь краiнi розвилося виробництво таких повiтряних суден. А потiм трапилось так, що перемiщення на дирижаблях стало нерентабельним. Тож мiсцевi виробники вимагають перешкодити прильоту лiтакiв в iхню краiну, вказують на те, скiльки людей залишаться без роботи, скiльки з них не заплатять за кредитами. Що робити з цiею проблемою? Уряд, як правило, почне рятувати «галузь дирижаблебудування». Вам подобаеться це рiшення? «Добре, – скаже хтось, знаючи, чим закiнчиться iсторiя з дирижаблями. – Нехай не рятуе, але нехай дасть iм усiм роботу». Але яку роботу? Що ми знаемо про здiбностi цих людей? Можливо, серед них е прекраснi конструктори, спiваки, художники, вчителi тощо. На кого саме переучувати конкретну людину? Хiба це не ii власне рiшення?

Хай там як, але весь економiчний свiт, що оточуе нас, неодмiнно буде зруйнований. Такий рiдний, близький, знайомий i дорогий, вiн буде з часом зметений еволюцiею i прогресом. Адам Смiт вважав, що, перешкоджаючи цьому процесу, ми лише прирiкаемо свою громаду на вiдставання. Дирижаблi все одно «померли б» як засiб пересування. Пiзнiше це сталося б там, де уряд намагався якомога довше зберегти цю галузь. Адам Смiт – батько ринковоi економiки, вiльноi взаемодii вiльних людей, хаосу, в якому вiн генiально побачив сили саморегуляцii.



Теорiя порiвняльних переваг i задача Давида Рiкардо

Давид Рiкардо – i послiдовник, i критик Адама Смiта одночасно. Будучи прихильником економiчного лiбералiзму, вiн, тим не менш, оскаржував деякi iдеi Смiта i розширював iх. Однiею з вражаючих iдей Рiкардо була та, що доводила переваги вiльноi торгiвлi. Демонстрацiею ii е задача про сукно та вино.

Спробуймо розiбратися з цiею задачкою й ми.

Припустiмо, е двi сусiднi краiни – Працiя i Ледащия, де виробляють тiльки два продукти – вино i сукно. У кожнiй краiнi живе по 1000 людей. Продуктивнiсть працi у Працii набагато вища, нiж у Ледащиi, в обох продуктах. Поточну ситуацiю в економiцi можна вiдобразити в таблицi.

Задiяно людей








Вироблено продукцii








Зважаючи на наведенi данi, можемо розрахувати продуктивнiсть краiн у кожнiй галузi (скiльки може виробити в середньому мешканець кожноi краiни).

Продуктивнiсть (випуск на 1 працiвника)








І ось мешканцi Ледащиi прийшли до мешканцiв Працii й кажуть: «Ми хочемо домовлятися, хочемо торгувати». Мешканцi Працii глянули на цифри й засмiялися: «Ми працюемо краще i в однiй галузi, i в другiй. Який сенс?»

Справдi, це нiбито випливае з наведених даних. А тепер, увага, запитання до вас:

Чи можуть краiни виграти вiд торгiвлi? Якщо так, то як саме, сформуйте приклад.

Перш нiж прочитати вiдповiдь, спробуйте знайти рiшення самостiйно.

Рiшення.

Обидвi краiни спрадi можуть виграти вiд спецiалiзацii за умови концентрацii на вiдносних перевагах. Одиниця вина для Працii рiвноцiнна 10/6 = 1,66 одиницям сукна, а для Ледащиi – 6/5 = 1,25.

Уявiмо собi, що Працiя зосередилася виключно на винi, а Ледащия – тiльки на сукнi. 1000 мешканцiв Працii вироблять 10 000 одиниць вина, а 1000 мешканцiв Ледащиi – 5000 одиниць сукна.








Встановивши показник обмiну вина на сукно на рiвнi мiж 1,25 та 1,66 (наприклад, 1,5), краiни можуть здiйснювати обмiн 1500 одиниць вина на 1000 одиниць сукна. Припустiмо, що Ледащия поставила 3000 одиниць сукна, а отримала взамiн 3000 ? 1,5 = 4500 одиниць вина. Тепер те, що отримають краiни, буде описуватися таблицею:








Тож обидвi краiни виграли вiд такоi спецiалiзацii, отримавши кращий результат, нiж без обмiну, хоча спочатку могло здатися, що торгiвля не мае сенсу. Концентрацiя на вiдносних перевагах може давати саме такий результат. Часто може здаватися, що краiна стае бiльш вразливою, втрачаючи цiлi галузi. Мабуть, це правда, але, водночас, абсолютно неефективно намагатися бути сильним у всьому. Сьогоднiшня глобальна економiка – це свiт загальноi економiчноi взаемозалежностi. Прагнення захистити свiй ринок, як наслiдок, призводить до неналежного використання можливостей.

Тим часом як iншi краiни виграють вiд вiльноi торгiвлi, ви прогаете можливостi отримання кращого економiчного результату.



Ставлення до економiки як метафора








Подивiться на малюнок. Уявiть собi, що прийшли до озера скупатися. Ви зняли з себе одяг i залишили в точцi A. Потiм зайшли у воду i з насолодою попливли. Перебуваючи в точцi B, ви обернулись i побачили, що хтось порсаеться у ваших речах. Природно, ви хочете якомога швидше дiстатися точки A. Як зробити це максимально швидко? Перше, що спадае на думку, – рухатися по прямiй. Адже ми точно знаемо, що найкоротша вiдстань мiж точками – це пряма лiнiя. І бiльшiсть саме так i стане дiяти – йти по прямiй, вибирати рiшення, яке здаеться таким очевидним i наочним.

Але ситуацiя така, що швидкiсть вашого пересування у водi i по землi не однакова. І це суттево впливае на оптимальне рiшення. Оптимальне рiшення виявляеться зовсiм не в тому, щоб рухатися по прямiй. Якщо у водi ви пересуваетесь повiльнiше, то оптимум буде досягнутий, якщо дещо скоротити довжину шляху по водi i збiльшити – по землi. Загальну бiльшу вiдстань буде пройдено швидше, нiж найкоротшу.

Цю оптимальну траекторiю дивним чином знаходить промiнь свiтла, що переломлюеться. Не iснуе можливостi швидше пройти вiдстань, обмежену швидкiстю в рiзних середовищах, нiж це зробить промiнь свiтла.

Інодi те саме iнтуiтивно, без точних розрахункiв, робить звичайний автолюбитель, обираючи шлях мiж точками. Інтуiцiя i природа часто мiстять дивовижнi вбудованi оптимуми.

А ось в економiцi люди часто схильнi робити помилки. Бувае, вони бачать найкоротшу вiдстань мiж А i В, обирають, здавалося б, той самий оптимум, але вiн виявляеться дуже далеким вiд справжнього рiшення. Роблячи це весь час, краiна починае вiдставати – спочатку на роки, потiм на десятилiття, iнодi ризикуючи застрягти i в минулому столiттi.

Невеликi вiдмiнностi i переваги обумовлюють абсолютно рiзнi результати. Уявiмо собi, що е двi краiни, якi перебувають приблизно на одному рiвнi розвитку i забезпечують схожий рiвень добробуту своiх громадян. Завдяки ефективнiшiй органiзацii економiка однiеi краiни росте на 3 % в рiк, а другоi – на 2 %. Здавалося б, рiзниця в 1 % мiнiмальна i не так багато важить. Але iсторiя оперуе довгими перiодами. Як сильно вiдстане краiна з нижчими темпами зростання, скажiмо, через сто рокiв?

Перша краiна виросте за сто рокiв як (1 + 3 %)100 = в 19,2 раза. Друга краiна: (1 + 2 %)100, або в 7,2 раза. Розрахунки показують, що друга краiна вiдстане в 2,65 раза. Це як рiзниця мiж Нiмеччиною i Болгарiею, наприклад.

Невеликi вiдхилення вiд оптимального шляху накопичуються у виглядi втрат i, врештi-решт, призводять до глобального вiдставання.

Очевидний прямий шлях, на жаль, часто бувае дуже далеким вiд оптимуму. Не варто сприймати економiку надто тривiально, вона мае своi неочевидностi й парадокси. Багато з них вiдкриються для вас у цiй книжцi.



Маркс i привид комунiзму, що бродить по Європi

Ідеi Адама Смiта передбачили буржуазнi революцii, що сприяли неабиякому розвитку продуктивних сил. Змiна суспiльних вiдносин, в яких найбiльш активнi та дiяльнi особистостi користувалися перевагами промисловоi революцii, дала величезний поштовх як економiчному розвитку, так i глобальнiй несправедливостi.

Власники капiталу повнiстю використовували переваги й можливостi, що вiдкривалися перед ними. Але за значного економiчного зростання з’явилася вкрай велика вiдмiннiсть у добробутi рiзних верств населення.

Несправедливiсть. Про неi Адам Смiт не особливо замислювався, вiн говорив про сумарне зростання добробуту. Водночас тотальна нерiвнiсть представляла собою величезну проблему, яка не могла не породити альтернативнi iдеi.

Взявши за основу трудову теорiю вартостi Адама Смiта i гегелiвський фiлософський принцип iсторичного розвитку суспiльства, Карл Маркс народжуе великий труд, який смiливо можна зарахувати до найвпливовiших у розвитку людства.

Логiка Маркса полягае в такому.

Що е додана вартiсть? Ми взяли дошки, цвяхи i зробили з них стiлець. Цей стiлець мае додаткову вартiсть, яку створила людська праця. Наприклад, дошки i цвяхи коштували 10, а готовий стiлець – 25. Тобто 15 створено людиною, а подiлено мiж нею (зарплата) i капiталiстом (прибуток).

Маркс вважав, що таке привласнення результатiв чужоi працi е несправедливим.

– Але ж робiтник використовував засоби виробництва? – запитали в Маркса. – А вони належать капiталiстовi.

– Правильно, – вiдповiв Маркс. – Цi засоби виробництва – упредметнена праця. Вони були створенi працею робiтникiв, а капiталiст iх привласнив. Тепер ця минула праця (виражена в засобах виробництва) приносить додану вартiсть.

– А як же земля? Посадили в землю зерно – отримали урожай.

– Земля робить свiй внесок у створення вартостi, як i праця людини. Оскiльки людина землю не створювала, то i привласнити собi цю частину вартостi не може.

Маркс також гадав, що крах капiталiзму неминучий.

Його iдеi були настiльки чiткi й логiчнi, настiльки вписувалися в контекст нагальних проблем, що вплив Маркса складно переоцiнити. Водночас будь-якi iдеi, перетворюючись на iдеологiю, стають небезпечними.

Так, про французьких «марксистiв» 70-х рокiв XIX столiття вiн сам говорив з iронiею: «Я точно знаю, що я не марксист».

І все-таки – чого Маркс не врахував? Чому побудоване на його iдеях суспiльство не вiдбулося?

Насамперед вiн не взяв до уваги iншi чинники – пiдприемницьку iнiцiативу i людську винахiдливiсть. Часто сама iдея, iнiцiатива стають важливiшими, нiж продукт. Проблема марксизму – у вiдсутностi нацiленостi на прогрес. Ми можемо оцiнити фiзичну працю, але як оцiнити внесок генiальноi iдеi, яка потiм стала продуктом? У сучасному свiтi це ще очевиднiше. Якщо ми вiримо, що той чи той бренд символiзуе надiйнiсть, то готовi заплатити за це додаткову цiну. Якщо втрачаемо вiру, то i вартiсть падае. По сутi, ми самi надiляемо продукт цiннiстю. Наша iррацiональна основа виявляеться сильнiшою за аналiтичний пiдхiд до визначення вартостi. Маркс не мiг припустити, що написи Sony або Toyota самi по собi можуть «продавати» технiку або автомобiль дорожче. Уявiть собi два однакових автомобiля. На iхне виробництво витрачено однакову кiлькiсть працi. Але один в силу належностi до вiдомого бренду коштуе бiльше. Вiддати цю додаткову вартiсть працiвникам? Це буде несправедливо – однi за свою роботу отримають оплату вище, нiж iншi за таку саму. Чи не вiддавати iм, а вiддати «творцям бренду»? Це не фiзична робота, де е чiткий результат. Оцiнити, хто саме i як саме впливае на цiннiсть бренду, проблематично. А як оцiнити внесок пiдприемця, який створив i реалiзував iдею?





Конец ознакомительного фрагмента. Получить полную версию книги.


Текст предоставлен ООО «ЛитРес».

Прочитайте эту книгу целиком, купив полную легальную версию (https://www.litres.ru/aleksey-geraschenko/cikavo-pro-finansi/) на ЛитРес.

Безопасно оплатить книгу можно банковской картой Visa, MasterCard, Maestro, со счета мобильного телефона, с платежного терминала, в салоне МТС или Связной, через PayPal, WebMoney, Яндекс.Деньги, QIWI Кошелек, бонусными картами или другим удобным Вам способом.



Если текст книги отсутствует, перейдите по ссылке

Возможные причины отсутствия книги:
1. Книга снята с продаж по просьбе правообладателя
2. Книга ещё не поступила в продажу и пока недоступна для чтения